Батьківське серце

Було якось сталося таке в нашому чернігівському Поліссі. В одному лієсі жив лісник із жінкою. Мали лісник із жінкою дочку, яка була їм найбільшою втіхою. Одного дня дочка пішла по ягоди, замріялася та й заблукала. В той час лієс там ріс буйний, непроходний.

Ходила вона там ходила аж до вечора. Надвечір надибала якийсь струмок. Присіла відпочити і сильно захотіла пити. Зачерпнула води, ковтнула і одразу перетворилася на мале зайченятко. Спужалася того страшно і от страху плигнула в кущі.

Схвильовані батьки вдома зібрали всіх із села на пошуки.  Коли ж діло йшло до другого заходу сонця, громада села пошуки покинула. Тільки  лісник продовжив. Його батьківське серце не погоджувалося, що то є справою марною.

Він йшов все далі у забуті ліси. Йшов і гукав, та не знайшов ані сліду. Згодом ноги привели його в такі непролазні хащі, що лиш бджоли туди залітали. Жоден чоловік іще зроду не був. Продирався крізь теє дєло він та й надибав в нетрях хижку без вікон і дверей. Наче і нікого нема — гибле місце та глухе — але ж ні. Побачив, що перед хатою камінь світився дивним сяйвом.

Лісник підійшов до нього, торкнувся — і тут лієс як зашумів, як загудів. Враз чоловік опинився всередині хижки. Дивиться, на столі каганець стоїть, а за столом сидить якась жінка. Вона стара така, що віє вже від неї вічністю. Сама у десятку платків кутана. Обличчя її, наче картами довгого життя розперіжане — така морщава. Зняв чоловік шапку, ніяково привітався. Жінка на нього тільки блимнула очима і мовила сердито:

— Чого прийшов? Шо нада тут тобі?

Лісник зніяковів ще дужче від голосу її. Він звучав так, ніби ліс гудів і ззовні, і всередині. Але шо ж робит: дочку шукати надо. Зібрався чоловік і відповіда до тої жінки:

— Біда мене привела, дочку загубив. Де тільки я її не шукав, і сюди вже зайшов, а нема.

Жінка рукою  повела, зупиняючи лісника, і так само сурово відповіла:

— Знаю я, що з нею зробилося. Не старайся її побачити, поки не спокутуєш кривду, яку мені завдав.

— Та яку кривду?, — забідкався лісник і зі здивування аж шапку впустив, — я ж тебе вперше бачу!

Повернулася до нього жінка лицем  дужче. Зіщулила очі, й рукою так журячи помахала, строго відказавши:

— Е, нєт, нічого тут оце: вина за тобою водиться перед усім лісовим родом. Ти зайченя від матері відлучив. Воно у твоє сільце попало, а ти його не пожалів. У мішок свій вкинув та й приніс дочці на забавку. І зараз воно в тебе мучиться, а мати плаче.

Злякався лісник, бо й справді було оце таке, що на  Щедрий вечір рішив порадувати дочку подарунком — пухнастим зайченятком. Тоді вночі поклав сильце і на нього піймалося зайченя. А дівчина тішилася ним, гралася із зайчиком.

Второпав лісник, що то не проста якась ворожбитка ця хазяйка, а чаклунка, яка охороняє усіх лісових звірів. І, звичайно, не обійшлося без неї у пропажі дочки. Заплакав горько батько, упав на коліна і став ту жінку напрошувати повернути йому дочку. Розтопили гарячі батьківські сльози нещадне серце чаклунки:

—  Знай! Серце батька і матері болить за дитям однаково, ким би вони не були — чи звірами, чи птицями. За твій проступок дочка стала пухнастим зайченям і замінила втрату в лісі. Ти можеш поправити все. Біжи тепер додому і швидко відкривай клітку із зайченям, відпусти його додому. Тоді і твоя доня до тебе повернеться. Мерщій квапся, надходять останні хвилини. Якщо сонце зійде, а ти не відкриєш клітку і не встановиш все як належить, то доня твоя назавжди залишиться зайченям.

Помчав чоловік додому. Руки не слухалися од хвилювання, але все ж відкрив клітку і випустив впіймане зайченя. Стало сходити сонце. Озирнувся лісник, а на лавці сидить його дочка. Дуже дівчинка втомлена була, позіхнула тільки і спитала татка:

— Я, батьку, пряла-пряла та й чогось заснула. Наснився мені дивний сон, що я перетворилася на зайченя. Одна-однісінька була у лісі, а там так страшно…

Щасливий батько обійняв своє дитя міцно-преміцно, та й сказав:

— Доню, то через мене все! Випало тобі пережити те саме, що і зайченяті, яке я нечесно відірвав від матері і приніс тобі для забави. Сором мій, хоч і вчасно виправлений.

Відтоді серце лісника стало чуйним до всіх братів менших. Я то знаю, бо мені ж цю історію бджілка розказала, і про те, яка злагода в лієсі настала.

А я вам переповіла казку.

І меду нашого пропоную вам на ласку!