Між Дністром та Дунаєм сховався край з лиманами і родючими землями. Кажуть, через надзвичайну сонячність тут росте смачнючий виноград та розкинулися рисові поля, а люди добрі, приязні й завше гостинні.

Через ці землі проїжджало чимало племен та народностей, які часом осідали тут. Бессарабія й досі багатонаціональна: поруч тут болгарські, албанські, гагаузькі, українські та грецькі села. Тут мешкають винороби, фермери і рибалки, протягом століть квітне крафтове підприємництво.

Такі ж тут і казки: яскраві, строкаті різнонаціональними елементами й оптимістичні. У них ми зустрінемо завойовників зміїв і сміливців, як полишили свої виноградники, аби захистити їх; зустрінемо й різних тваринок, які прагнуть ужитися попри різні прагнення. Казки, як і завше, є дзеркалом того, що хвилювало людей.

Серед столітніх буків, на стародавній буковій землі вживалися поруч сюжети непрості. Цей край визнаний надзвичайно родючим. Сторіччями тут працюють на землі з різними культурами. Наразі їх понад двадцять п’ять. Чим люди живуть, про те історії й оповідають. Саме тому в казках найчастіше можна зустріти те, як герої усвідомлюють цінність праці та власної землі.

Крім того, Буковина, як і сусідні землі, побувала під владою чималої кількості держав, що теж спричинило неабиякий вплив на казки. Ми можемо прочитати серед іншого чимало історій про рекрутство, іноземні звичаї та важливість шанування традицій власного роду задля їхнього збереження.

Край мандрівників, дивовижних озер та місця мешкання червонокнижних птахів. Подорожуючи Волинню, можна побачити архітектури одразу чотирьох різних століть. Серед пам’яток культури — Острозька академія, найстарша українська науково-освітня установа. Неподалік музей книги та друкарства в Острозі.

Ці два неймовірні заклади суттєво змінили всю історію нашої землі: дали цінну освіту нашій тодішній еліті, започаткували освітні канони і дали можливість закарбовувати історію у друці. У цьому краї були зібрані одночасно одні з найдревніших казок та сучасні варіації останніх десятиліть 20-го століття.

Земля замків, солі та нафти. На території цього регіону існувала середньовічна держава — Галицько-Волинське князівство, яке стало наступником Київської Русі. Тут правив перший український король, і через кілька століть виникла перша українська політична партія.

Земля, де знають найкращі рецепти сирників, та там, де, як і всюди по нашій країні, зникають оригінальні локальні казки. Гарно тут збереглися деякі фантастичні казки та казки про тварин. І що відзначають дослідники — ці казки надзвичайно вигадливі у своїх сюжетах.

Край на сході України в басейні річки Сіверський Донець, яка й поділилася назвою із краєм. Колись — козацькі землі, а згодом — прихисток романтиків і першовідкривачів.

Значні поклади природних мінералів притягували тих, хто вірив у прогрес. Сюди приїздили люди, які будували залізниці, промислові центри, і залучали для цього капітал із Західної Європи. Соляні шахти, вугільні шахти, переробні металургійні підприємства — важка робота і безперервна віра в успіх. Звісно, це сприяло міфотворенню про побут.

Донеччина також зазнала втрат у збереженні культурної спадщини. Зараз ми маємо чимало народних автентичних українських пісень, які свідчать, що культура краю була більш ніж багатою. Але збережених казок залишилося не так багато.

Багато хто чув про діалект Закарпаття, але мало хто знає, що насправді майже кожен район має свої особливості мовлення. І, звісно, чимало казок. Адже саме закарпатське село Горінчове називають «селом казкарів». Кожен другий у цьому селі — казкар.

Вже багато поколінь там передається ремесло оповіді у спадок. Серед казкарів були ковалі, робітники, вчителі, вівчарі, а багато хто з них і не був письменним. Кажуть, що там було голе поле і росли тільки бур’яни, а потім втікачі від лихої долі оселилися серед цього поля і, аби зарадити важкій долі, складали казки. Ці казки мандрували всім Закарпаттям, поширювалися й у чужі землі.

Топірці-бартки, трембіти та овечий сир — це те, що одразу згадують люди, коли чують про українські Карпати. Крізь віки свою культурну спадщину там бережуть гуцули, бойки та лемки — етнографічні групи українців. Серед цієї спадщини, звісно, збереглися й казки, яких доволі багатенько. Все тому, що серед карпатських українців здавна існувала професія оповідача.

Коли лісоруби, пастухи чи бокораші (ті, хто сплавляли ліс) йшли виконувати свої нелегкі завдання, брали із собою оповідачів. Головною умовою такої роботи було не повторювати двох казок чи історій у сезон. Саме їм та пізнішим експедиціям, які ці надбання записали, ми завдячуємо тим, що маємо що почитати чи послухати в затишний вечір.

Край у центральній частині України, в долині Дніпра. Городища, скіфські кургани, палаци, садиби, середньовічні церкви у великих парках, монастирі — це невеликий перелік того, що можна побачити в Наддніпрянщині. І досі під час будівництва чи під природним впливом виявляють свідчення попередніх часів.

Так само і з казками та іншим фольклором — досі є що знайти. Казки цього краю такі самі культурно багатошарові: ми маємо середньовічні оповіді, історії часів бароко й сучасніші.

Між Бугом і Дністром, у подолі двох річок розмістилося українське Поділля. Цей край став свідком різних історичних подій та різних культур, що залишили по собі пам’ятки: фортеці серед скель, містичні синагоги хасидів, величні католицькі костели, давні млини, затоплене село Бакота та кілька палаців.

Звісно, кожна подія приносила в життя людей чимало історій, які наразі стали легендами чи знайшли своє відображення в казках. У казках відчувається вплив інших культур на ці землі (польської, єврейської, татарської), відображаються старі битви, історії про закляті скарби і календарно-обрядові звичаї подолян.

Центральна частина України вздовж Дніпра, індустріальний центр, що побудований на порогах Дніпра. Подніпров’я — батьківщина Запорізької Січі та петриківського розпису, металургійних велетнів та козацьких пісень під захистом ЮНЕСКО.

Місто Дніпро і навколишні території тривалий час були закритими до відвідування територіями через те, що були центром ракетобудівної галузі. Це не сприяло дослідженням історичної спадщини колись, але сприяє зараз розвитку креативних індустрій. Тут поширені легенди та казки про козаків, а також про чортів та оманливу нечисту силу.

Таємничий малозаселений регіон із чималою кількістю боліт та лісів. Переважна частина лісів тут — це заповідна зона через вік і рідкісність рослин у цій місцині.

У цих краях ніби застиг час: люди в побуті зберегли старі архаїчні звички. Тут досі збирають дикий мед, ловлять рибу у той же спосіб, що і пращури, та збирають лісові ягоди. У деяких селах досі збереглося планування будинків як кілька століть назад: без доріг, між боліт, із хаотичним розміщенням.

Все це позначилося на місцевому фольклорі: історії містять характерні місцеві замовляння, а серед героїв казок найчастіше саме тут можна зустріти русалок, лісовиків, мару, блуд та інших міфологічних істот.

У 19-му столітті ці землі були економічним центром, що вабило тут оселятися нащадків козацької старшини та наче магнітом притягувало торговців. Все це сприяло неабиякому розвитку ремесел, як-то гончарство, вишивка, ткацтво та килимарство. Тут збереглася автентична кухня з часів Котляревського. Можливо, таке вируюче життя сприяло розвитку літератури. Де багато клопотів — багато драматичних подій і, звісно ж, людей, які про це розкажуть.

Казки Полтавщини дуже різні: можна знайти фантастичні пригодницькі, можна похмурі, а можна повчальні із особливими полтавськими жартами та шармом. Люди Полтавщини зберегли в казках квінтесенцію краю: здатність підсміюватися над собою і робити висновки із прикрих історій.

На березі Азовськовського моря, де знаходиться найстаріший степовий заповідник світу — Асканія-Нова, хто тільки не жив. І українські албанці, і українські греки, і українські болгари, німецькі колоністи і власне українці. Свої сліди перебування тут залишили сармати, кіммерійці, скіфи, а згодом — наші козаки. Тож земля багата історіями… Була.

Війни та імперська політика колонізації намагалися асимілювати малі народи України. Заборонялася література іншими, ніж панівна мова, заборонялося навчання. Так ми втратили чимало казок. Але дещиця залишилася. Ми не знаємо, чи ще побачимо козацькі місцинки чи грецькі села, чи почуємо носіїв албанської мови. Та ми точно можемо читати фантастично цікаві казки і розповідати їх далі.

Регіон вздовж Чорного моря: морські порти, центри суднобудівництва та залишки античних міст-полісів. Колись сюди прибули грецькі переселенці, які привезли із собою першу демократію, рабовласництво і поняття громадянства. Звісно, з тих часів ці явища набули дещо інших значень. Проте існування цієї культури поруч із кочівниками неймовірно вплинуло на місцевий устрій та зумовило культурні особливості краю на роки вперед.

Кажуть, парадоксальне сусідство спричинило розвиток парадоксального мислення й гумору. Проте цьому немає ніяких доказів, крім того, що казки і фольклор цього регіону дійсно мають чимало жартів. Навіть про серйозні та глибокі теми тут переповідається із жартами над собою в певних ситуаціях.

Тут була зароджена Київська Русь, а згодом саме на цих землях з’явилася головна резиденція гетьманів часів Гетьманщини — Батурин. Власне, тому на Сіверщині можна зустріти так багато історичних пам’яток різних часів: стародавнього періоду, козацьких часів та епохи класицизму.

Тут серед великих садиб, знаменитих піщаних кар’єрів, величних парків і сіл, що зникають, залишилося чимало різноманітних казок та легенд. Часто казки цього краю зберегли стару говірку і народні звичаї. Переважна більшість казок Сіверщини — про тварин та про соціально-побутові виклики людей.

Слобідська Україна, або Слобожанщина, яка колись була частиною Дикого Поля. Сама назва каже про те, що жителі цих країв перш за все цінували свободу й жили в поселеннях — слободах, які довгий час були вільними і мали чимало пільг. Це спричинило розквіт чималої кількості промислів та ремесел.

Назви міст і містечок вказують на те, що тут доволі довго мешкали кочівники-тюрки: Охтирка, Чугуїв, Балаклія та сам Харків мають тюркське походження назв. Тож ці краї вмістили в собі чимало історій. На жаль, казок у цього краю збереглося не так багато. Переселення народів, Голодомор та інші репресивні дії не сприяли збереженню усної народної творчості. Дещо вберегти вдалося, а далі справа за нами.

Таврія — а саме так раніше називали Крим — рідна земля для кримських татар (киримли), кримчаків, караїмів. За багато років панування чужої культури над народами Криму їхня культура була змушена ховатися. Дуже смачна місцева кухня, народні пісні і, звісно, казки стали таким сховком. Нам пощастило читати ці казки завдяки збереженим мовам та наполегливості носіїв цих мов.

Кримськотатарські казки особливі поєднанням динамічного сюжету, яскравих образів та філософського драматизму. У казок Криму багато спільного із близькосхідними казками: фантастичні створіння, ціннісні орієнтири навколо мудрості віку та неспішність оповіді. Але історіям кримців притаманно кілька особливостей: тут дуже часто зустрічається відстоювання волі та свого дому. Дізнаючись більше кримського фольклору кримців, ми допомагаємо його зберігати.