Чому бувають хвилі у Чорному морі

Чому наше синє-синє море назвали чорним? О, це чудова історія. Якщо поглянути на світлини з українського Криму, вони завше такі різнобарвні: синє безкрає море, глибоке блакитне небо, зелень берегів. Сонце виблискує на спокійних хвилях, у своїх справах поважно летять мартини. Граються в пустотливі забавки дельфіни. Час тут наче зупиняється безкраїм літом. Але ж, буває, спокій враз покидає ці води. Море хмуриться, наливається чорною злобою. Величезні хвилі накочуються на беззахисні кораблі та села.

Ведеться так з давніх-давен: колись заскочені незвичним штормом недосвідчені моряки лякалися через страшний гул і свист, які виривалися вогняним смерчем з води, осяюючи все довкола. Не один мій помічник був вражений вогняними кулями та гудінням неба. А й звісно, раптовий смерч та пітьма, відчуття, що небо падає на землю, не залишать байдужими нікого. У такі миті як досвідчений шкіпер я завжди підганяв команду перевірити все і поспішати забратися звідти. Від джинів, які летіли на гору Демереджі, порятунку годі було й чекати. «Чому?» — спитаєте ви. Що ж, ось вам історія, яку знають наші кримські татари.

Багато століть поспіль джини поспішали в кузню гори Демерджі, де майстерний коваль латав панцерні шкури, залізні ніздрі та вогненні міхи джинів. Колись хитрістю полонили джини майстра, пообіцявши йому натомість золоті гори. Коли життєвий час майстра минув, йому на заміну прийшов його вправний учень. Століття мінялися, ковалі змінювалися. З полону додому ковалі не поверталися

І так сталося, що заходило сонце життя вже шостого коваля: дихання важчало, а питань його учень Рустем ставив так само багато. Рустема цікавило, чи за стільки років учитель знайшов розгадки таємницям джинів, чи знав він, як подолати цих істот та як втекти з гори Демерджі. Майстер вже занадто важко дихав і ще важче говорив, тому зважував кожне слово:

— Не стало мені сміливості проти могутніх джинів піти. А зараз час мій вже майже збіг… Я шостий коваль гори Демерджі, і нікому до мене не вдавалося вийти на волю. Звідси втекти може тільки вода з колодязя в Чорне море, і то раз на рік. Я вірю, що одного дня знайдеться сміливець і не заклякне перед джиновою силою. Безмежну владу над світом джини мають завдяки чарівному луку, що схований у металевій скрині в таємному місці. Пущена з нього стріла спопеляє, нема їй протидії на цьому світі ні в кого…

Рустем марно намагався дізнатися, де ж знаходиться те місце та що саме майстер мав на увазі про колодязь та воду, яка тікає в Чорне море. Старий коваль не зміг більше дати жодної відповіді — його життєвий шлях було завершено. Рустем заступив на службу джинам. Слова старого вчителя про героя, який переможе джинів, не йшли йому з голови. День від дня народжувався в коваля зухвалий і відважний план. І працював над ним невпинно.

Одного разу, коли надійшов час замінити джинам стріли, Рустем викував закоротку і грубу стрілу, чим накликав на себе безмежний гнів джинів. Але Рустем не злякався, лише опустив голову з провиною і промовив:

— Всемогутній джине, старий майстер був геть слабий і не встиг передати мені всю науку. Не знаю я, якою та стріла має бути… Та коли б ви показали мені лук, до якого потрібна стріла, я б одразу зробив як годиться. Вірте, я вправний: одним оком гляну, раз у руці потримаю — і більше жодних непорозумінь!

Попри всі вагання джин повів врешті-решт Рустема до таємного сховку. Дозволив він ковалю в руках потримати й лук, і стрілу до нього. Рустем кмітливо запам’ятовував і вигини лука, і розміри стріли, й головне — він зберіг контури ключа від сховища. Відтоді цілий рік день у день аж до великого полювання джинів коваль робив свою секретну роботу: вирізьблював лук, кував стрілу до нього та випилював ключа до сховку. Перед полюванням джини покликали коваля, і старший наказав йому зробити за три сходи сонця дві дюжини досконалих стріл, а інакше голови не зносить.

Рустем покірно кивнув і ледь дочекався, поки відлетять джини на полювання. За цей рік коваль не раз спостерігав за рівнем води в криниці й розгадав сказане майстром. Молодому сміливому ковалю залишалося тільки дочекатися миті, коли станеться те рідкісне явище: вода з колодязя раз на рік виливається в Чорне море. Рустем поклав на край колодязя давно підготовану дуплаву колоду, всередині якої вже були лук та стріли. Заліз у неї сам, закрив себе спеціально виготовленою кришкою. Щойно вода загуркотіла — кинувся у колодязь.

Доля була прихильна до Рустема: водами Чорного моря дістався він рідного села й зажив щасливим і тихим життям. Але не полишало його недобре передчуття.

Відчайдушний стукіт у двері його будинку сповістив одного дня — тривога серце ятрила недаремно. На порозі стояли згорьовані односельці. Просили вони поважного мудрого Рустем-бея помогти зі страшною бідою: налетіли на село джини та зажадали непосильної данини, інакше обіцяли вщент знищити селище, а найстрашніше — забрати в полон жінок та дітей.

Ані хвилини не роздумував Рустем. Сказав він знайти прихисток для дітей і берегти їх до останнього, як то належить дорослим. А сам вийшов проти джинів на пагорб перед селом і звернувся до загарбників:

— Облиште наш дім, йдіть собі своїми дорогами, ми стоятимемо за своїх і своє!

Джини тільки посміялися зі сміливого коваля, натягнули тятиву свого лука у бік Рустема. Гнівно загув тоді головний джин:

— Як смієш ти! Ніщо ти проти сили нашої! Жив би за нашими правилами — мав би за свої майстерні руки багато грошей, а тепер матимеш наглу смерть!

Рустем не злякався тих слів: знав, на чиєму боці правда. Він натягнув свого лука у відповідь.

— Моя майстерність нині вбереже найдорожче — дім та моїх людей! Думаєте, справжня сила у вас?! То лише копія, що мої руки виготовили! Ось де сила!

Старший джин вистрілив у сміливця. Стріла вп’ялася в землю просто у ніг Рустема. Тоді випустив свою стрілу Рустем. Миттю перетворилася вона на вогняну кулю, і не тільки спалила вона на попіл джинів, а й пагорб, на якому вони стояли, розплавила. Адже це був справжній могутній лук джинів, який коваль перед своєю втечею замінив на дуже вправну копію. Жителі селища радісно святкували перемогу на своїй землі й славили героя.

Рустем прожив довге і щасливе життя. А коли впевнився, що загроз його селищу більше нема, вирішив позбутися могутньої зброї. Щоб не було більше спокуси ані йому, ані нащадкам використати лук не на добро, на завоювання та збагачення. Розмахнувся Рустем і кинув лук у Чорне море. Відтепер сили моря мали берегти могутню зброю. Проказав Рустем охоронне закляття й пішов геть. Нікому більше лук зла не чинитиме!

Повірте мені, старому моряку, котрий всякого бачив у житті — це диво з див. Кузня та працює і понині, і якщо прикласти вухо до плаского каменя, що стримить з гори, і добре прислухатися, ви обов’язково почуєте гучні удари: «бум», «бум», «бум», що долинають з глибочини гір. А з берегів української Алушти, яка розкинулася на місці того села, в морі, якщо пощастить, ви побачите вогняну заграву серед великих чорних хвиль. То кілька джинів все ще не можуть заспокоїтися: намагаються повернути собі свій лук. Пірнають і пірнають, але закляття мудрого коваля відбиває всі їхні спроби забрати могутню зброю. Саме тому морем котяться здоровенні хвилі, саме воно чорніє від джинової злості. Але потім завжди стає синім і спокійним, як очі коваля-героя. Повірте, мені, старому моряку-бею, чиї прадіди тут жили й правнуки житимуть, все так і було!