Іван Фет-Фрумос

У нашому краї нема людей, які б не знали цього імені. Цей особливий герой зберіг чимало життів та змінив перебіг подій. Чимало історій би не сталося, аби не він. Зміни — це завжди зусилля, а зміни на краще заради справедливості — надзусилля. Вмощуйтеся мерщій зручніше, щоб послухати одну таку історію.

Давним-давно, за царя Хмеля, ще як людей була жменя, дня не було. Була суцільна ніч, тому що сонце від землі змії закрили. Скрутно жив люд. Жив серед усіх один старий мисливець. Якось мав він з товаришами посиденьки, де домовилися вони піти сонце визволяти від зміїв.

Пішов мисливець додому і повідомив жінку про своє рішення:

— Жінко, ми з товаришами хочемо перемінити наше життя й вернути день. Підемо визволяти сонце з іншими мисливцями.

— Ну, де ти підеш, вже вік маєш достойний, — свариться жінка. — Боюся, що не вернешся назад, може, то хто молодший мав би робити.

Старий мисливець не послухав і пішов по сонце, але назад не вернувся. Невдача зустрілася їм на шляху. Залишився в того мисливця син. Поки ріс, часто випитував у мами про тата. А потім виходив він у двір, збирав солому в скирту і співав:

— Був у мене тато,
Пішов сонце визволяти,
Назад вік його чекали,
Та не сталося такого,
Вже ніколи не вертали —
Відважні герої всі пропали.
А як виросту я,
Сонце визволю
Фет–Фрумос мені ім’я!

Раз ту пісню почув цар, який їхав повз, і наказав кучеру спинитися. Покликав хлопчика цар до себе і розпитав про батька та маму. Попросив тоді покликати мати і казав їй:

— Я — цар, йдіть із сином жити до мене. Маємо ми відповідальність за вас. Будете мати все, що лиш треба вам для життя. Нічого не робитимете, а хлопця при дворі виховають гарним лицарем.

Жінка вдома звикла жити і їхати нікуди не прагнула. Тоді цар спитав сина мисливця:

— Як твоє повне ім’я?

— Мене звати Іван Фет-Фрумос.

— Іване, чи підеш жити до мене у двір, аби навчитися бути гідним лицарем?

Порадилися мати із сином та й пристали на пропозицію царя. Мати лишилася при своїм хазяйстві. Вбрав цар Івана у гарний одяг і мав його за свого сина. Фет-Фрумос мав надзвичайну силу, таку серед людей не зустрінеш. Коли справилося йому п’ятнадцять років, попрохав у царя, аби зробили йому меч, що важив п’ятнадцять пудів. Коли ж отримав того меча, зібрався Фет-Фрумос визволяти сонце.

Дав цар хлопцю ладного коня та одежу, в якій женився, насипав багато золота з собою в дорогу. Поїхав Фет-Фрумос по сонце.

Довго він їхав і знайшов перехрестя, де була кузня. Зліз Іван з коня, зайшов у кузню і каже до коваля:

— Лишай цю роботу і роби, як я скажу, то дам тобі стільки золота, що на все життя стане і тобі, і онукам…  Лагодь кузню, став залізні двері й добрі замки коло них. Ще зроби добру залізну палицю, щоб вона важила десять пудів.

Погодився коваль. Тим часом обійшов Іван все навколо і побачив дивну дорогу, де ніхто не їздив. Спитав він, чому вона така закинута. Коваль на те відповів:

— По цій дорозі тільки змії ходять, але бувають вони тут раз на десять літ десь.

Звісно ж, тією дорогою поїхав Іван Фет-Фрумос. Їхав він, скільки їхав, і приїхав на міст. Зліз тут з коня, пустив його пастися. Сам ліг відпочити. Розбудив його гул, хтось верхи поруч їхав. Роздивився Іван, а то до моста змій приїхав: кінь його зупинився і через міст ніяк не йде. Змій і так змушував, і сяк. Каже до коня:

— Чого ти злякався? Нікого ж ми не боїмося в цім житті, лиш Івана Фет-Фрумоса.

У цей час Іван встав і звернувся до змія:

— То ж тут, пішли битися!

Зачали битву важку, і Фет-Фрумос зніс змієві голову. Сів він на свого коня та й поїхав далі. Приїхав до другого мосту, туди приїхав другий змій — брат першого. Зупинився змій біля мосту — не йде далі кінь його. Б’є змій коня та б’є, та ще б’є. Той ніяк з місця не рушає.

— Чого ти боїшся? — питає змій коня. — Ми ж нікого не боїмося, тільки Фет-Фрумоса.

Вийшов до змія Іван і каже:

— Давай воювати!

Стали вони битися не на життя, а на смерть. Відчув Фет-Фрумос, що цей змій міцніший і спритніший. Довго впирався лицар, але все ж вдалося йому змія подолати. Поїхав далі. Довго їхав, аж поки третій міст з’явився дорогою. Так само сховався Фет-Фрумос і став чекати третього змія. Так само і його кінь через міст не бажав йти, так само вийшов і до нього хлопець на битву.

Довго билися вони мечами, боролися годинами. Іван Фет-Фрумос сильний, але й зморилися від тої боротьби вже обидва страшенно, ніхто ніяк не поборе суперника.

Аж тут летить орел. Змій звернувся до орла:

— Принеси мені сильної води, то дам тоді Фет-Фрумоса з’їсти, як уб’ю його. Сильний він, і ти від того будеш сильним.

Іван теж до орла кричить:

— Принеси тієї водиці мені, орлику. Як уб’ю змія, то дам тобі його з’їсти. Ще й його коня дам! Орлику–братику, я по сонце йду, день на землі буде. Всім буде добре, і тобі теж.

Орел облетів галявину і погодився помогти Іванові. Птаха скучила за світлом денним. Як приніс орел тої води, і як Іван випив її, то почув у собі таку силу, що у світі більшої немає. Зачали Фет-Фрумос знову зі змієм битися. Кинув хлопець змія, а той аж по пояс заліз у землю. Зрубав Іван йому голову і поїхав далі.

Приїхав Іван до хати, а там все укріплено і замкнено — не проберешся. Перекинувся Фет-Фрумос мухою і вліз у хату через комин. Жили в тій хаті дружини трьох зміїв та мати зміївська.  

Мати у вікно виглядає і каже:

— Немає довго щось наших, чи, бува, не приходив Фет-Фрумос сюди. Виріс же вже той хлоп, а тільки він міг би синів моїх здолати.

Жінка одна на те каже:

— Фет-Фрумос сильний, та я хитра. Я б перекинулася на криницю, а він б випив з неї води і вмер би вмить від мертвої води.

— А я перекинулася б у виноград, — сказала друга жінка. — Він би скуштував того винограду і так би й умер.

— А я б стала садом, де він скуштував би яблуко і одразу мертвим впав.

Змієва мати на те все до невісток головою покивала і наказувала перевірити, як там сонце. Іван цього тільки й чекав. Побігли жінки до комори сонце перевіряти. Тримали вони його в коморі, замкнене у скриню. Вони зайшли, а за ними муха залетіла. Як тільки пішли геть змієві жони, мушка вмить скриню відімкнула і сонце визволила. Одразу ж потому геть через комин полетіла мушка.

Мати й жінки зміїв побачили, що настав день. Отже, Фет-Фрумос сонце визволив! Жінки забігли дорогою наперед. Одна зробилася керницею, друга — виноградом, а третя — садом. Міркували змієві жінки, що як не одне, так інше скуштує втомлений лицар.   

Фет-Фрумос не спинився ні на мить. Добре він пам’ятав, що не все є тим, чим здається. Лють оповила зміївську родину. Мати змієва сказала невісткам, що вона його дожене. Силу свою змії від матері отримали. Вчасно Іван добрався до кузні та замкнувся в ній. Наказав ковалеві гріти палицю залізну, що замовив раніше. Якраз нагрів коваль палицю, коли баба-змія добігла і кричить:

— Іване Фет-Фрумосе! Покажися! Ти випустив сонце, згубив з життя трьох моїх синів… Маю я тебе хоч очком побачити! Такого воїна. Зроби хоч щілину в стіні, щоб я побачила тебе.

Відала вона такою силою, що могла витягнути лицаря і через щілинку. Іван зробив дірку в стіні й покликав матір зміїну. Хотіла вона витягнути Фет-Фрумоса силою повітря. Підійшла до дірки в стіні й роззявила рота, а він встромив розпечене залізо — і згоріла проклята зла баба.

А Іван з кузні вийшов і поїхав до царя. Сам дорогою їхав, а сонце по дорозі котив. Не могло сонце піднятися вгору. Цар здалеку побачив, що сонце качається. Однак поки доїхав Іван до царя, вже прийшов йому край життя, і встиг лиш останні слова почути:

— Дякую, Іване, за службу твою, що на кінець життя встиг я сонцем обігрітися. Щастя то для мене головне в житті. Лишаю тобі у спадок царство своє, будеш людям нашим заступником. Прошу тільки про дочку мою достойно попіклуватися.

У цей час сонце набралося сили й піднялося в небо, останній раз кинув погляд цар у вікно на вечірнє небо. Щасливий пішов у засвіти. Виконав обіцянку Фет-Фрумос. Піклувався про царство. Навідав матінку свою, ходив до неї завше радитися. Людей чув, справи всі порав. З дочкою царевою в них кохання сталося, і як прийшов час — влаштували вони весілля.

Хто проходив тими краями, всіх на весілля кликали і смачно частували. Хто там був, пили, їли, пісні співали і людей пригощали. Там цю казку й розказали, і не натякали, а як є казали — тільки людина може життя змінити.