Казка про щастя

У житті всяке буває — і можливе, й неможливе. Доля, кажуть, сміливому дороги відкриває. Сміливість — вона різною буває. Інколи це сміливість до змін. Розкажу вам такеньку історію.

Пам’ятаю, в селі нашому жили два брати. Після смерті батьків розділили вони батьківську спадщину й зажили мирно та дружно. Старший брат скоро одружився, менший перегодом теж створив сім’ю. Все в братів ніби добре було. Кожен працював на своїй землі, кожен старався. Проте старший ставав усе багатшим, а молодший — все біднішим. Якась біда нависла над молодшим братом. Працюють обидва на землі, вже старший і допомагає  молодшому, а багатство пливе тільки до старшого.

Якось одної місячної ночі молодшому брату не спалось. Мучили його думки, що ж то його робити, як добробут вирівняти. Вийшов він надвір, а ніч була гарна і ясна. Місяць був тої ночі високий і величенький, все навколо було видно через його світло. Став молодший брат на своєму подвір’ї та й бачить, що якась дивина робиться на його полі. Невеличкий чоловічок з короткою борідкою носить щось мішком з його поля на братове. Молодший брат від подиву аж рота відкрив. Думає собі, що ж то за мара на його полі вночі хазяйнує. Таке  обурення ним враз оволоділо, що він, не вагаючись, пішов того чоловічка питатися:  

— Хто ти такий і що робиш тут таке?

Чоловічок такий зайнятий був, що на молодшого брата і не одразу зважив. Він так старанно ті мішки з поля молодшого на поле старшого тягав, що цілісенько весь упрілий був. І аж тільки коли молодший брат на дорозі встав йому, тоді відказав поспіхом і здивовано:

— Як це хто? Одразу ж зрозуміло, що я — щастя твого брата, його достаток. Я допомагаю твому брату жити ще краще, стати ще багатшим. Мені нема часу з тобою розмовляти, треба про братове добро дбати.

Молодший брат закляк від такої відповіді. Заятрило його питання, що тут-таки одразу зірвалося з язика: 

— Як же так? А де ж моє щастя, мій достаток?

Діловито глянув чоловічок на молодшого брата, швидко рукою махнув у інший бік, приказуючи:

— А твоє щастя спить он там, в кінці твого городу. Піди подивись.

Пішов молодший брат в кінець свого городу. Подивився — а й справді, під кущем бузини спить подібний на братове щастя  чоловічок. Такий жаль молодшого брата взяв, така досада, що мало не заплакав. Питається він до свого щастя:

— Що ж ти спиш, хіба ти достаток мені? Хіба ж ти не повинен мені допомагати? Дивись, братове щастя і вночі для нього працює. А ти спиш. Хіба не вартий я хоч трошки щастя, чи замало я працюю?

Чоловічок прокинувсь, послухав молодшого брата. Подивився по сторонах, почухавши потилицю, зважено відповів молодшому брату:

— Не сердься на мене, бо як би я не силувався тобі помогти, нічого з того не вийде.

Молодший брат вже готовий був обурюватися та гнівитися на власне щастя, але чоловічок його зупинив:

— От скажи, тільки від чесного серця: хіба любиш ти цим займатися, хіба праця ось ця тобі сродна душі?

Подумав молодший брат, та й погодився, що не до душі йому та робота. Але хіба людям має бути праця щасливою, то ж праця. Чоловічок на те відказував своєго:

— Бачиш, у цьому і є біда. Не твоє це діло — землеробство. Як би ти не старався, достатку мати все одно не будеш. На душу має бути праця.

Добряче замислився молодший брат, що ж йому робити. Попрохав він поради в чоловічка. Той подумав і відповів:

— Я дам тобі таку пораду, коли вже питаєш. Не знаю, чи ти прислухаєшся до неї. Зазвичай люди мають пройти свій шлях помилок і самі дозріти таких рішень. Але дивись сам. Скажу тобі так: продай свою господарку, забирай жінку й дітей та й їдь у Славуту. Там я тобі й допоможу. Там я працюватиму на твоє щастя. А тут — вибачай — я тобі допомоги не складу.

Сказав це чоловічок і зник. А молодший брат довго роздумував над почутим. Не так просто кинути все і податися світ за очі. Лякало його невідоме. Страшенно лякало, що потрібно починати якусь  незнану  справу, непізнаними шляхами ходити, з іншими людьми знатися. Страшило таке непевне майбутнє.

У тих роздумах і ваганнях минув час. Підоспіла осінь. Зібрав молодший брат свій невеликий урожай. Зрозумів він, що того урожаю на рік не вистачить. Розпачливо думав, що знову годувати сім’ю буде нічим і сутужним стане ще один рік. На сей раз був чесним із собою та наважився на переміни. Надумав продати свій шмат поля і хатину та й їхати з села у пошуках кращої долі. Сказав про це жінці, а та в сльози. Чи, бува, не втратив він геть розум, адже зараз вони біля родини живуть. Казала йому жінка, що коли що станеться, то в брата допомоги можна попрохати. Плакала жінка, що серед чужих людей страшно йти жити. І просила вона, і благала. Попри все те молодший брат непохитно стояв на своєму. Пояснював, що довго він про майбутнє думи думав і вирішив так. Врешті-решт погодилася і вона. Швидко продали хату, землю і подалися всі разом у містечко гарне мальоване — Славуту.

Знайшли там наймати хату — найдешевшу та найпростішу у всій околиці. Почали вони нове життя. У неділю вийшло подружжя на базар. Хотіли на людей подивитися, себе показати. Ідуть собі базаром, і купувати — не купують, а до всього придивляються та прицінюються.

Раптом бачить чоловік — посеред базару стоїть селянин і продає коня. Ну такого вже гарного, ну такого ладного — все у ньому грає. Всі підходять подивитися на того жеребця, але не купують. Задорого.

Молодший брат дивився на коня того, дивився, та й каже жінці, що за гроші від продажів землі він хоче придбати коника. Жінка вже не сперечалася. Нехай робить, що хоче, якщо бачить, як шлях будувати. Вона поруч із ним буде. Придбали вони того жеребця.

На другу неділю прийшли знову на базар чоловік із жінкою. Тепер вже за останні гроші чоловік бика купив. Більше не було чого на базари ходити — не було за що купувати.

Глядів худобу молодший брат наснажно. У цій праці проходили його дні, але задумане не ладналося. Стало здаватися йому, що не вдасться йому розводити худібку, як, було, він собі рішив. Сіра розпука дядька взяла. Чи не поспішив він з рішенням доленосним? Ще й гроші витратив усі. Що його тепер робити, як далі жити. Жінка мовчки переживала, хоч і лиха була, що так необачно воно все.

Так минув тиждень, все тужливіше ставало молодшому брату. Аж тут постукали у двері. Зайшов до хати чоловік, сусід, що на іншій вулиці жив. Сей чоловік прийшов спитати, чи міг би він до жеребця привести свою кобилку.

— З вашого ладного жеребця можуть ладні лошата піти. Може б, якщо двоє лошат народиться, то одне ви б собі взяли і ще десять карбованців зверху?

Молодшому брату аж на душі розвиднилося. Погодився він на таке діло. Наступного дня прийшов ще один чоловік. Тому було треба до бичка корови привести. І так закрутилося на дворі в молодшого брата, що на перепочинок і часу не ставало.

Коли випадала вільна хвилина, то він йшов у конюшню чи хлів. Глядів худібку більше та краще, ніж себе. Напував криничною водою, підстилки руками перебирав, годував їх тільки здоровим і свіжим.

До весни чоловік уже мав стільки грошей, що й хатинку свою купив. А весною по всій окрузі про молодшого брата гарна слава пішла. Що його господа доглянута, і справу свою знає: корівки по двоє теляток приводили, а кобилки — по двоє лошаток.

Вже господар і нову конюшню справив, і нового хліва збудував. За рік і хату нову поставив. Господарство приростало, і так швидко, що йому й не вірилося.

Якось одного разу зайшов господар увечері до конюшні, аж дивиться — а той чоловічок, що колись під кущем бузини спав, вимиває коника, лошатам підстилочку перетрушує. Працює так, що аж упрів. Навіть очей не підводить. Побачив він господаря і каже:

— От і мені робота є, та така вона мені мила, що кращої у світі нема. Тепер я тобі допомагати буду. Достаток твій має збільшуватись щоднини. Тільки пам’ятай, що колись і тобі тяжко було. Тож коли маєш змоги — допомагай людям. Зараз йди відпочивай, бо зараз це тільки вже мій клопіт.

Чоловік слова ці завше пам’ятав. Сам працював, іншим допомагав. Від тої днини, як поїхав зі старого дому, минуло п’ять років. Вирішив на Великдень із подарунками відвідати брата та рідні краї. Коли біля дому старшого брата зупинилася панська бричка, та й запряжена такими гарними кіньми, яких у селі не було ні в кого, старший брат сильно здивувався. Вся сім’я його вийшла до панської сім’ї зустрічати гостей. Аж коли старший брат роздивився, що то його молодший брат, ще більше здивувався. Радості було нескінченно за святковим столом. До пізнього вечора наговоритися брати не могли. І коли старший брат пішов спати, то молодший все ще заснути не міг. Вийшов на двір, а ніч була ясна-ясна. Побачив він — у світлі повні, під кущем бузини два чоловічки про щось жваво-жваво розмовляють. Не став брат заважати своєму і братовому щастю балачки вести. Тільки побажав: «От би так усім».

Звідки я то знаю?  Дядько мій сам про свої пригоди мені розказав. Наставляв, коли я шлях в житті обирав. Я ж бо вам переказую: щастя треба своє відшукати і шлях по серцю обирати.