Ледар Нехайло

Є дещо варте того, аби оминати на своєму шляху в цьому світі. Людей брехливих та нещирих, людей прикрих та злих серцем. І, звісно, ще тих, з якими геть ніякої каші не звариш. Про кого мова? А от послухайте казочку.

Жив чоловік на прізвище Нехайло. А був він із тих, про кого кажуть: грім не гряне — ледаче не встане. Не мав він за душею багато, а все, що мав, було йому від батька та за рахунок інших людей. Якось отримав Нехайло у спадок виноградник. Прийшов на нього подивитися. Довго ходив, розглядав. Все побачене коментував вголос:

— Цю лозу вже порізати треба стару. Завтра прийду і поріжу.

У тім виноградникові в траві жила сім’я лисичок. Якраз коли приходив Нехайло, в траві коло виноградника гралися лисенятка. Вони почули про наміри Нехайла і добряче перелякалися. Як тільки мама їхня повернулася з полювання, одразу побігли їй жалітися:

— Мамочко, мамочко! Приходив дядько сюди здоровий, хазяїн новий, і казав, що різатиме всю лозу. Це ж він нашу нірку знайде і нас зі світу зведе!

Мати-лисиця тільки посміялася. Добре вона знала, хто то такий і які звички має. Казала діткам:

— Не треба так хвилюватися, не буде тут його завтра. Спокійно сидіть. Знаю я цього дядька. Він тепер господар виноградника, але ще не скоро тут з’явиться.

Минули місяці, як знову з’явився Нехайло на виноградниковій ділянці. Походив, подивився. Виноградник без догляду розрісся у всі боки, і бур’ян-трава, звісно, теж.

— Тааак, роботи тут чимало. Візьму завтра сапу і всю траву виполю.

Лисенятка ту розмову знову почули і нажахані до мами-лисиці побігли.

— Мамо! Мамо! Знову той дядько прийшов, завтра тут сапкою все копатиме і нашу нору зруйнує! Мамо, робімо щось, тікаймо…

— Заспокойтеся, мої рудохвостики, — перервала паніку своїх дітей старша лисиця, — нема чого тут переживати. Сидіть спокійно, не буде його тут ще довго.

Так і сталося. Минуло ще місяців зо три, коли Нехайло прийшов на виноградник із сапою. Подивився на буяння заростів, почесав голову й каже:

— Так, сапою тут не зарадиш, піду по косу додому. Лисенята як завше чубилися поруч, почули про гостру косу і помчали до матері:

— Мамо, мамо, приходив Нехайло і пішов додому по косу. Він же нас поріже, треба нам забиратися звідси поскоріше.

Лисиця тільки позіхнула:

— Носики мої чорненькі, йдіть грайтеся і нічого не бійтеся. Цей чолов’яга з тих, хто виспався, та не належався.

Минуло ще багато місяців, коли знову навідався Нехайло, цього разу з косою. Спробував косити — коса не бере. Подумав  він, походив та й мовив:

— Спалю к бісу той бур’ян. Оце тільки по сірники сходжу.

На сей раз чула ці слова стара лисиця і одразу кинулася по своїх дітей:

— Тепер тікаймо, — сказала стара лисиця, — це він зробить!

Людина лінива, буває, що й винахідлива, але частіше руйнівна. Будьте обачні.