Марія

На Поділлі є невелике село Радківці, назву воно отримало на честь щирих, сміливих людей. Незвичайні історії про дивовижні вчинки передаються віками і згодом стають легендами. Так сталося і з нашим селом.

Було це дуже давно. Мирно і добре жили собі люди у невеликому поселенні. Робили свої справи: хліб вирощували, дітей ростили, раділи життю. Коли мали сумніви чи мали розбіжності, йшли до мудрого та справедливого пана Радика.

Пан жив з дочкою у своєму маєтку, що розташувався серед порослих густими лісами пагорбів, сонячних галявин і перелісків. Біля будинку пана Радика ріс розкішний сад. У той сад з навколишніх лісів зліталися ківці. Так називали в тім поселенні цих пташок. Ті птахи дуже звикли до пана Радика та його дочки Марічки. Ківці навіть розуміли людську мову. Водночас пан з дочкою могли розтлумачити пташине щебетання.

Напередодні Зелених свят Марічка вирушила в ліс за зіллям та травами, щоб прикрасити ними оселю. Дівчина з дитинства об’їздила та обходила навколишню місцевість, тож добре знала лісові дороги і стежки. З маленького віку дбала Марічка за те сама і нічого та нікого не боялася. У своїм краю всюди відчувала себе безпечно. Знала, де в лісі можна сміливо блукати, і знала, що Чортову галявину необхідно за всякої нагоди уникати. Незважаючи на яскраво-зелена траву, ховало те місце під собою в собі страшну небезпеку — бездонну трясовину.

Збирала дівчина зелень, аж почула, що все в повітрі перемінилося. Дивні звуки долинули до Марічки. Не схоже було на звичайний ліс: то не лось відстав від свого стада, не козулі в пошуках джерельця блукають по лісу і не вовки шукають поживи.

Аж раптом між деревами промайнуло кілька постатей. Не зразу Марічка здогадалася, що то були монголо-татари. Коли ж зрозуміла, було запізно. Одразу дозор чужинців накинувся на дівчину і полонив її. Вимагали нападники показати шлях до рідного селища. Марічка не могла цього зробити. Добре вона знала, якою ціною заплатить її рідне поселення. Страшною була загроза: вороги грабували оселі, забирали людей в полон і палили селища. Не могла вона такого допустити, мусила щось придумати. Розпач і відчай застилали їй очі, але зібралася вона й придумала дещо. Звернулася тоді до ворогів згодою, мовляв, поведе нападників у рідне село.

Чужинці, верхи на конях, оточили юну вершницю і рушили. Вказала вона дорогу, куди прямувати. Попетлявши лісовими дорогами, вони виїхали на горбочок, з якого було видно Чортову галявину. Марічка набрала швидкості верхи, коні ворогів не відставали. Вже за мить всі вони опинилися в трясовинні. Встигла дівчина звернутися до пташок на їхній мові: попросила дівчина попередити батька про загрозу. Знала Марічка, що попри те, що дозор татар влетів і погине у трясовинні, загроза для селища залишається. Слідом за дозором прийде велике військо.

Ківці сповістили пана Радика про небезпеку. Пан, зібравши всю громаду, наказав покинути селище і ховатися в лісі. Татари, розлючені відсутністю людей, спалили селище. Врятовані пташками селяни згодом збудували собі нове поселення, відновили все втрачене. Назвали вони своє село Радківці в пам’ять про пана Радика, його героїню-дочку та птахів, яким завдячували своїм життям.