Мудреці

У житті люди різні зустрічаються. Бувають такі, що не бачать далі краєчка власних черевиків. Бувають такі, яким гроші є найголовнішим порадником. Прикрі люди. А бувають і такі, які відшукують мудрість попри те, що хоч звернули зовсім не туди, де треба було. Бувають люди, які приймають рішення глупі не лишень для себе, а ще для люду. Проте завжди можна знайти мудрішу за себе людину десь поруч задля поради. Мене тої мудрості навчив мій вчитель з нашого болгарського села Криничне, що на Бессарабії. Я нею з вами поділюся.

Сталося це десь на Дмитрієв день. Вівчарі вже розпустили тоді свої отари і селяни позабирали їх додому. Так у нас в краю стається кожного року на осінь, бо ж вже вівці не дійні. Коли справа до зими йде, то це вже пора рахувати достатки.

Того року через посуху і не завше мудре керування врожаїв було небагато, а податі замало. Цар тоді зібрав своїх людей на площі і сказав, що тепер він має рішення, як збільшити достатки. Був він людиною простих і прямих рішень. Не любив той цар інших думок чути. Сказав він своїм підданим:

— Забагато нас, а податі мало. Міркував я і скажу своє царське слово! Ми маємо позбавитися від тих, хто не дає громаді прибутку. Посім наказую всім старцям у цю добу зникнути з нашого краю. Майно залишити і піти. Нема від старшого люду користі: не працюють, не орють, не сіють, податі не дають багато. Без них усі полегшено дихатимуть!

Забідкалися люди, затужили. Як так можна, що його робити. Найдужче зажурився один чоловік з добрим серцем. Страшенно шкода було йому свого батька. Виростив він його і все в житті дав. Тоді надумав той чоловік ризикнути — сховати свого батька в підвалі. Як надумав, так і зробив.

Наступного дня цар знову покликав усенький свій люд на площу. Що йому зробиться, хочеться правителю розваги і глядачів. Каже він до людей:

— Слухайте слово моє царське! Придумав я таке, і що хочете робіть, але аби було виконано. Зробіть мені мотузку з піску, щоб можна було приборкати нею гарного коня.

Зажурилися люди з такої ситуації. Важко жити з правителем, який реальність оцінити чи то не здатний, чи то не бажає. Найдужче зажурився той чоловік, що ховав батька. І життя втратити ні за що не хочеться, але ж не тільки себе він занапастить. Прийшов додому увесь чорний, як хмара взимку. Батько те побачив і питає його:

— Що то сталося, сину, що туга обійняла твоє серце так міцно?

Син  поділився з батьком лихоліттям, що насувалося:

— Татку, а як тут не журитися: цар нам придумав новий наказ. Сказав, що маємо приборкати коня мотузкою, зробленою з піску.

Батько присьорбнув теплого молока, зільником закусив і дав пораду сину мудру:

— Сину, не засмучуйся. Візьми ще кількох чоловіків і приборкайте разом коня як годиться. Приведіть його царю, та й скажіть, що, мовляв, коня міцного ви приборкали без тієї мотузки. Коли ж цар знає, що така існує, то нехай сам ту мотузку зробить з піску. Він людина велична, в нього напевно краще вийде.

Прийняв коня та таку відповідь цар. Не  мав що відповісти на зроблене вміло діло.

Майже минула зима і підійшов час сіяти першу пшеницю. Через страшну посуху та невдале керування запасами минулорічний врожай був занадто малим. І так сталося, що нічого не залишилося в засіках для засіву. Замайоріли над краєм сутужні та голодні часи.

Цар зібрав знову людей і в цей раз наказав, щоб люди посіяли зерно, а інакше голови складуть долі. Правителя не хвилювало, що нема де було брати те зерно. Цього разу додому син прийшов чорніший за зорану землю. Вірна смерть чекала десь поруч.

Звісно, вдома він усе батькові розповів. Батько всміхнувся злегка і знову поділився цінною порадою:

— Сину! Збери люду побільше та йдіть на поле. Йдіть уважно і шукайте мурашники. Ті мурашники руками розгортайте — знайдете там зерно. Встигнете зібрати достатньо для засівання, не журися.

Швидко знайшов чоловік з ким йти. Все вони так і зробили, як їм цар наказав. Засіяли тим зерном усі поля. Царю про виконання доповіли. Царя зачепило: а хто ж то так мудро радить? Так його те зацікавило, що знову зібрав він усіх і питав:

— Кажіть-но мені, а хто дає вам такі мудрі поради?

Люди мовчали, мовчав і той чоловік. Цар обвів поглядом всіх і спитав знову:

— Скажіть, хто то є, я ж бо обіцяю нагородити ту людину. Водночас даю своє слово царське, що жодна волосинка не впаде з голови тієї людини.

Тоді вийшов уперед той чоловік, розповів про свого батька все: і як зберіг йому життя попри наказ, і про поради та мудрі рішення. Задумався тоді цар. І хоч таке рідко буває, але  озирнувся на свої діяння. Зрозумів, що власні помилки уникати не вистачає йому досвіду. Досвід же ж найчастіше приходить із віком. Подумав, що було б йому легше правити, маючи мудрого порадника. Видав цар новий указ про вшанування старших у громаді. Тепер мали люди берегти своїх старців.

Маю додати до сеї казочки кілька слів. Вже казав, що як вчитель бачив я людей різних. Скажу вам так: не кожен свавільник знаходить собі науку і відмовляється від скоєння помилок на користь мудрості. Мій вчитель казав таке, а я вам переповідаю: «Найважче — то визнати свою помилку, але це і найлегше». А ви придивіться, хто є поруч вас мудреці. Знайшли? Тримайтеся міцно коло них.