Пори року

Не за горами високими, не за синіми морями, а всюдички по усенькій планеті жили довго і дружно три сестри — Осінь, Зима й Весна та брат Літо.

Найстарша сестра Зима все вкривала білим пухким снігом. Дерева, кущі і трави спокійно відпочивали під м’якою чистою периною. Небо робилося наче сталевим. З нього часто сипалися білі сніжинки, маленькі, різної форми. А повітря яке було! Чисте й прохолодне. Скрізь незвично тихо.

Середня сестра — Весна — щедро дарувала людям теплі, сонячні дні, веселий щебіт птахів. Природа з Весною оживала: квіти і дерева випромінювали красу й щастя, різні барви веселили все живе на Землі.

Наймолодша — Осінь — була справжньою господинею. Вона допомагала людям збирати врожай, відправляла дітей до школи, розфарбовувала листя дерев та кущів. Найбагатшою і найщедрішою була вона серед сестер.

Звісно, любили люди всіх: і Зиму, і Весну, й Осінь, бо ж кожну було за що любити. Зиму — за новорічні та різдвяні свята. Весну — за надзвичайну красу й надію, Осінь — за її щедрість та ситість. Та найбільше і дорослі, й діти чекали приходу Літа!

Коли з’являвся  цей русочубий хлопчина у вишитій сорочці, всі навколо наповнювалися щирим щастям. Був він щедрим, багатим та ще й вродливим.

Однак не все було ладно між сестрами і братом. Заздрили сестри братові тому, що його так люди ждуть, так йому радіють. Люди ніколи на нього не нарікали, не сприкрювалися. Літо було людям до душі. Сестри заздрили такому щирому ставленню так, що вирішили скоїти недобре для брата. Змовилися Зима, Весна та Осінь прогнати свого брата подалі від рідної землі. Заплакало Літо затяжними дощами, завило зливами і зникло.

Спочатку ніхто змін не помічав. Була Осінь, за нею прийшла Зима, а згодом — Весна. А Літо все ніяк не приходило.  А з ним разом і тепла справжнього не було. І сонечко не так гріло, і рослини не росли, і птахи зовсім перестали співати. Що ж трапилось? Усі хвилювалися. Усім хотілося більше тепла й сонця. Люди тужили за відпочинком на березі річки чи озера. Люди йшли до лісу — а там ні грибів, ні ягід. У садах не росли яблука та груші. Урожаї не достигали.

Передчуття великого нещастя ніби літало в повітрі.

Люди зібралися тоді разом і прийшли до шляхтянки із проханням шукати рішення якесь задля порятунку. Поліська шляхтянка довго роздумувала над тим, що його робити, до кого звернутися. Мудрі радники підказали їй піти до цариці Природи.

Те було розумне рішення. Цариця Природа уважно вислухала всі острахи і спостереження, перечитала, чи давно ми бачили, щоб сонце піднімалося високо в небо, питала, чи давно бачили ми перелітних птахів, чи хоч ягідку хто знаходив. Як тільки відповіді отримала, здогадалася, що сталося. Вона вже знала, хто винен у скоєному. У ту ж мить грізно розпорядилася Мати Природа:

— Покличте до мене Осінь, Зиму та Весну!

Сестри швиденько зібралися разом і, побоюючись та оглядаючись, прибули до палацу цариці Природи. Матінка заходилася сварити своїх дітей:

— Що то ви накоїли?! Порядок світу перевернули. Літо має приносити щастя людям, зігрівати їх, допомагати рослинам і  всьому живому. Брат ваш кожній допомагав, жодна з вас без нього не існуватиме направду. Не буде нічого й нікого на всій Землі без вашого брата Літечка!

Від таких слів зачервоніли щічки навіть у завжди блідої Зими, а Весна гірко заплакала. Осінь сміливо сказала за всіх:

— Вибачте нам, матінко Природо, ми зараз же підемо й вибачимося перед Літом. І буде все як перше було.

Сестри взялися за руки і пішли шукати свого прекрасного брата. Довго їм довелося блукати лісами й полями. Втомившись, сіли вони відпочити. Поки відпочивали, згадували, яка гарна була Земля влітку, як кожній із них догоджав брат і давав перепочити від обов’язків своїх. Згадали, якими щасливими в його сезон були люди. Шкодували за братом.

Літо тим часом ходило недалечко і, звісно, почуло такі розмови. Підійшло воно тихцем до сестер зненацька. Сестри одразу до нього підбігли і щиро вибачилися за свої заздрощі. Воно пробачило, як те годиться між близькими.

Відтоді всі пори року живуть дружно. Приїжджає на білому коні Зима, за нею тихою ходою приходить Весна, а далі з яскравою сонячною усмішкою з’являється Літо. І, нарешті, з повним кошиком поважно ступає господиня Осінь. Скрізь у царстві Природи весело, гарно, затишно. А ми, люди лиш маємо берегти той порядок, який існує, та не шкодити. Далі жити мирно та злагідно.