Шахтарські історії

Що тільки не бувало в нашім краю. Скільки б часу не пройшло, а люди пам’ятають. Звісно, вже багато оповідок загубилося, а багато носить десь світами, але цю пам’ятають всі. Кожен каже, що то від них пішло. Розповідають цю історію по-різному. Проте маєте знати, що цю історію передають в моєму роду вже сім поколінь. Мені її розповів мій дід — а він біля шахти ще хлопчиком ошивався. Дід завше казав, що трапилося це біля нашої Курахівки ще на старих шахтах.

Тоді шахти були зовсім іншими: вугілля добували, обушком кололи, лопатами складали у вагонетку і тягли до штреки. Із штреки ж вагонетку тягли кіньми. Тяжка була то робота, і головне — небезпечна. І хоч вкривали шахтарі стіни та галерею, яку пройшли, аби не обвалювалося, все ж така біда часом ставалася. Проте цього найдужче боялися шахтарі.

Розповів мені дід, що колись один із наших прапрапрадідів працював у шахті і видобував, а його десятирічний син був лампоносом — приносив на місце роботи нові заправлені лампи та забирав згаслі. Тож сталося таке, що ніс він лампи і хотів було запалити, але сірники не спрацьовували. Відійшов він від батька подалі, взяв інші — і знову запалює лампи, а хтось наче ті лампи гасить. Він же бо знає, що ті лампи його батько із товаришами чекають, тож старається щодуху. У цю мить зупинив хлопчика гучний голос чоловіка, що стояв поруч із факелом, який начебто синім палав.

— Не роби цього тут і всіх інших поклич. Йдіть звідси якнайшвидше! Страшне буде тут. Маю почистити шахту.

Хлопчик закляк, але подивився на чоловіка у великому чорному кожусі, що виглядав так, наче мокрий. Хлопець щодуху побіг по батька і товаришів. Переказав все, як було йому сказано. Товариші старші миттю зібралися і всім передали покинути шахту.

Щойно покинули вони шахту — стався в ній вибух, врятував їх дивакуватий дядько в шубі.

За вечерею вдома батько розповів сину-лампоносу, що врятував його сам Шубін. У ті часи в шахтах часто накопичувався газ метан, і була така спеціальна шахтарська професія — випалювачі. Казали, що вони ходили в мокрому одязі із факелами і спалювали накопичений метан, що збирався у повітрі. Непопереджені люди могли отруїтися тим газом або вибухнути від найменшої іскри.

І жив колись неподалік такий факельник Шубін. Казали, що він був ризиковим дядьком, але якось не зміг врятувати себе і товаришів. З тих пір його дух затявся оберігати кожного шахтаря від погибелі. Шахтарі передавали цю оповідку з покоління в покоління. Вважалося неабиякою вдачею зустріти Шубіна.

Дід мій завше казав, що наш шахтарський рід збережений був, щоб ми свою землю вберегли і на користь людям жили.