Як опришок пана налякав

Жив-був у Карпатах оден опришок — неймовірно сильний був від народження. Якби хто його довбнею ударив, то тіло не боліло його. Це було за панщини, дуже давно було.

В однім селі жив поганий дідич. Дуже змушував людей, щоб на него робили. Люди плакали, нарікали на того дідича — нічого не помагало. Надішле гайдуків у село, гайдуки сперуть нагайками чоловіків, жінок, парубків, дівок. Мусили люди іти на дідичеве поле робити. 

В одну неділю люди на толоку зійшлися й радилися, що мають робити. Не могли стільки в дідича мучитися, край терпінню вже прийшов. Як би налякати дідича, аби не сіпав людей?

І каже оден: 

— Є на другому селі дужий чоловік. Він нічого не боїться. Давайте складім по пару грошів, даймо йому і попросім, аби він нашого дідича трохи злякав. Не має ні хати, ні господарки. Нічого йому не буде за це. 

Таке й надумали, і пішли відшукали того опришка. Опришок їм відповів: 

— Я не бажаю ваших грошей з трудів важких. Я перевдягнуся і вийду за мить на ґанок. Я його хапну під паху, як мотиля, і натрушу його до страху.

Опришок, перебраний на старця, сховався на задньому дворі — і як хапне дідича. Закрив йому рота мотузкою, аби не півкав, та й пішов із ним у ліс. Опришок прив’язав дідича до бука, витяг йому з рота все та й каже: 

— Знаєш, дідичу, де ти находишся? 

Саме розвиднилося теї літньої ночі. Ніч маленька була. 

— Та ні, не знаю, — відповідає дідич. 

— Це на моїм фільварку ти находишся, а не на своїм. Ти знаєш, за що я тебе викрав? 

— Ні, не знаю, — каже дідич. 

— А я знаю, — каже опришок, — що ти дуже людей мучиш. 

Дідич і молив, і кляв, і гроші пропонував, лиш просив відпустити його. Не хотів він загинути, просив відпустити живим його.  

Опришок каже: 

— Не хочу твоїх грошей; людей не муч, аби не плакали від тебе.

Змолився дідич до опришка:

— Мусять люди в мене працювати, бо і їм, і мені жити треба. Я хіба плату міг би підвищити.

Відв’язав опришок дідича від бука і наостанок сказав: 

— Ну дивись ти мені. Аж взнаю, що ображаєш людей, то я тебе найду миттю.  

Втік звідти дідич, і від того часу добре поводився з людьми, ніхто більше на нього не нарікав. Ось що буває, коли людина знову страх знаходить за свої діяння.